Отже, актуальним питанням в умовах кризи для регіону є правильно сформована стратегія, яка дозволяє впорядкувати та розподілити обмежені ресурси, враховуючи сильні та слабкі ознаки регіону.

Загальною ціллю розроблення стратегії розвитку регіону є створення умов, які забезпечать порівняно високі і стійкі темпи економічного зростання, підвищення соціального рівня населення, стабілізацію фінансової безпеки регіону. Основними векторами під час розроблення стратегії можуть бути технологічні, економічні, управлінські заходи, котрі у сукупності призведуть до формування сучасного економічного зростання, основою якого стануть інновації. Адже найбільший ефект у темпах економічного розвитку досягнули ті країни, в яких конкурентоспроможність була і залишається національною ідеєю, а одним з основних факторів конкурентоспроможності є інновації. Інновації являють собою зброю конкуренції, тому що інновація веде до зниження собівартості, до підвищення якості, до збільшення прибутку, до створення нових потреб, до припливу грошей, до зростання іміджу (рейтингу) держави, до відкриття і захоплення нових ринків, зокрема зовнішніх. Інноваційна діяльність перебуває у прямій залежності від стану виробництва, вимагає великих капіталовкладень, що в умовах кризи є надзвичайно важким управлінським рішенням. Проте деякі західні розвинені країни, наприклад Ірландія, в таких важких для економіки умовах змушені скорочувати основні бюджетні статті, приймають рішення продовжувати фінансувати інноваційну діяльність, розуміючи, що це є реальна можливість швидшого виходу з кризи та динамічного розвитку економіки країни. Отже, зниження обсягу інвестицій, які надходять в регіон, призводять до спаду виробництва, та своєю чергою, приводять до спаду рівня науково-технічного прогресу. Фактично замкнене коло, без розвитку економіки не розвивається і наука.

Очевидно, що відродження виробництва потребує інноваційного підходу та інвестування – це і є основа, яка допоможе регіонам вийти з економічної кризи. Отже, стратегія інноваційно-інвестиційного розвитку регіону вкрай необхідна для залучення інвестицій, впровадження інновацій, відновлення конкурентоспроможного виробництва, зростання зайнятості населення регіону і тим самим це приведе до захищеності населення і забезпечення фінансовими ресурсами соціальної сфери регіону.

Для цього інноваційно-інвестиційна стратегія регіону повинна мати комплексність, цільову спрямованість, безперервність і  містити чіткий напрям розвитку регіону на довгострокову перспективу.

На етапі розробки та оцінки важливим є аналіз потенційних джерел інвестиційних ресурсів, вибір критерію оцінки, узгодженість із економічною стратегією держави загалом тощо.  Важливе значення в інвестиційній діяльності мають правильно вибрані джерела фінансування втілюваних нововведень.

Стратегічне планування розвитку території  сьогодні розглядається як один із найбільш перспективних та ефективних механізмів реалізації довгострокової регіональної політики в умовах посилення самоорганізації територіальних громад різних рівнів.

Пошук ефективних моделей регіонального (територіального) соціально-економічного розвитку визначає необхідність використання стратегічного планування на всіх рівнях державного управління та місцевого самоврядування для пошуку найбільш оптимальних стратегій регіонального розвитку, з врахуванням пріоритетів, визначених Стратегією економічного та соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції на 2004-2015 роки», «Державною стратегією регіонального розвитку України на період до 2015 року», Законом України «Про стимулювання розвитку регіонів».

Слід зауважити, що більшість стратегій мають також декларативний характер, без обґрунтування засобів та шляхів реалізації визначених стратегічних пріоритетів. Серед стратегічних напрямків регіонального розвитку, визначених у «Державній стратегії регіонального розвитку України на період до 2015 року», планування території повинно бути основою ефективного використання територіального ресурсу при реалізації таких пріоритетних напрямів як «реструктуризація економічної бази окремих регіонів і створення умов для диверсифікації на новій технологічній основі»; «розбудова та модернізація інфраструктури, що сприятиме підвищенню інвестиційної привабливості регіонів», «реформування адміністративно-територіального устрою».  В той же час, в «Державній стратегії регіонального розвитку України на період до 2015 року» закладені лише окремі положення Генеральної схеми. Зокрема, ті, які стосуються вдосконалення систем розселення та забезпечення розвитку населених пунктів.

У процесі прогнозування та стратегічного планування регіонального розвитку сьогодні недостатньо використовується інструмент планування території.

Слід зауважити, що низький рівень використання інструменту планування території в процесі розробки стратегій регіонального розвитку залежить від таких основних та опосередкованих чинників:

недооцінка значення планування території для стратегічного планування регіонального розвитку;

свідоме ігнорування питань законодавчого врегулювання використання територій з метою збереження практики зловживань у сфері розподілу та використання земельних ресурсів;

відсутність якісного складу фахівців, яківходять до робочих груп, що працюють над розробкою прогнозних та програмних документів у регіонах, загроза вибору невідповідних потенціалу регіону стратегічних напрямків розвитку, відсутність практики стратегічного планування, пряме копіювання та дублювання програмних документів центральних органів влади;

організаційні, інституційні проблеми, неузгодженість діяльності різних гілок влади в питаннях стратегічного планування, ситуативний характер стратегічного планування;

відсутність системи контролю реалізаціїстратегії регіонального розвитку, оцінки її ефективності, нерозвиненість мережі аналітичних груп та незалежних аналітичних агенцій;

проблеми нормативно-правового характеру, які потребують вирішення шляхом узгодження та внесення змін до чинних законодавчих актів;

обмеженість фінансових ресурсів, що не дозволяє проводити роботи по створенню сучасних схем планування території, проводити їхнє корегування та оновлення.

Як показує практика, сьогодні найбільш серйозними проблемами в сфері використання територій на рівні регіонів та окремих міст є пряме нехтування нормами забудови території, ігнорування визначених у генеральних схемах та планах статусу територій, видів їхнього використання, нецільове використання території, стихійна забудова рекреаційних та природоохоронних зон, ігнорування містобудівних норм, стандартів вимог щодо суспільних потреб при визначені типів пріоритетного використання територій, що, безумовно, буде мати довготривалі негативні наслідки в майбутньому.