В Україні більше 2,5 млн. громадян мають фізичні обмеження, але попре все вони являють собою значний ресурс робочої сили. Саме тому надання якісних соціальних послуг громадянам з обмеженими фізичними можливостями є пріоритетним напрямком діяльності Луганської обласної служби зайнятості.
Як показує практика, наближення послуг служби до реальних потреб клієнта, індивідуальний, послідовний підхід до інвалідів, оперативний процес прийняття управлінських рішень на місцях, контроль з боку регіонального центру зайнятості за цим питанням сприяють належному рівню обслуговування таких громадян.
Способи, що гарантують реальну можливість реалізації права на працю, у значній мірі характеризують рівень розвитку суспільства, тому що праця – це необхідна умова життя людини і суспільства. У праці знаходить своє вираження особливий людський вплив на природу, певні об’єкти і предмети, що полягає в тім, що майбутній результат праці усвідомлюється і визначається як мета, на досягнення якої і направляється такий вплив. Саме праці люди зобов’язані своїми найбільшими відкриттями і науково-технічними досягненнями. Практично все, чим ми користуємося в повсякденному житті, також є результатом трудової діяльності людей, продуктом їхньої цілеспрямованої праці.
Виходячи з цього можна говорити про те, що праця виступає як певна форма зв’язку між людьми, що виникають у процесі виробництва матеріальних або духовних благ, надання різного роду послуг. Завдяки такому зв’язку праця конкретного індивіда стає частиною суспільної праці і знаходить свою реалізацію в суспільно-трудових відносинах. Виникаючі в результаті застосування суспільної праці, суспільно-трудові відносини регулюються правовими нормами, що і визначають взаємини між людьми по їх участі у суспільно-корисній діяльності, а також характеризують суспільну організацію праці.
Отже, праця, як основна умова життєдіяльності особистості і суспільства, дає інваліду відчуття власної корисності як для сім’ї, так і для всього суспільства, і держави та сприяє реабілітації. У той же час сучасні економічні умови життєдіяльності суспільства – перехід до ринкової економіки, спад виробництва, ріст безробіття – не сприяють знаходженню інвалідами свого місця на ринку праці.
Слід віддати належне національному законодавцю, який створив певне нормативно-правове підґрунтя для забезпечення зайнятості інвалідам. Так, Конституція України (ст. 43) проголошує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава, в свою чергу, зобов’язується створювати умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
У демократичному суспільстві, заснованому на ринкових відносинах, кожній людині надається можливість самостійного вибору способів і форм застосування сил і здібностей. Це право може бути реалізоване ними як шляхом заняття самостійною підприємницькою, творчою діяльністю без вступу в трудові відносини, так і на основі трудового договору (контракту) з певною фізичною або юридичною особою (роботодавцем). Тому зайнятими вважаються і громадяни, що самостійно забезпечують себе роботою, у тому числі підприємці, члени виробничих кооперативів, артілей, фермери, особи, що проходять військову службу тощо. В Україні перелік категорій населення, які відносяться до зайнятого, закріплює Закон «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 року.
Вказаний закон серед принципів державної політики зайнятості населення закріплює такий: забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб. А також передбачає надання державою додаткових гарантій щодо працевлаштування особам, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Серед таких осіб ст.5 Закону «Про зайнятість населення» передбачає одиноких матерів, які мають дітей-інвалідів.
Кодекс законів про працю України (ст.2-1) встановлює обов’язок держави забезпечувати рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
Таким чином, КЗпП, як і Конституція України, закріпив найбільш поширені ознаки, за якими можлива дискримінація.
В КЗпП окремою статтею (ст.5-1) закріплені гарантії забезпечення права громадян на працю. Отже, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: вільний вибір виду діяльності;
безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб;
надання підприємствами, установами, організаціями, відповідно до їх попередньо поданих заявок, роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів;
безплатне навчання безробітних нових професій,
перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;
компенсацію, відповідно до законодавства, матеріальних витрат у зв’язку з направленням на роботу в іншу місцевість;
правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення,
а також сприяння у збереженні роботи.
Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», в свою чергу, передбачає право інвалідів працювати з урахуванням індивідуальних програм реабілітації на підприємствах (об’єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я інвалідів.
Положення про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, визначає органи, які повинні здійснювати працевлаштування інвалідів. Так, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами соціального захисту населення, місцевими органами виконавчої влади, громадськими організаціями інвалідів. Уряд Автономної Республіки Крим, облвиконкоми, Київський і Севастопольський міськвиконкоми, Міністерство праці та соціальної політики разом із громадськими організаціями інвалідів повинні визначати потребу в робочих місцях для працевлаштування інвалідів та створювати з цією метою необхідну кількість базових підприємств (у тому числі малих).
На підприємства, установи та організації, незалежно від форм власності та господарювання, покладається обов’язок розробляти заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включати їх до колективного договору, інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Під робочим місцем інваліда розуміється окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об’єднанні), в установі та організації, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Розрізнюють два види робочих місць інвалідів:
1) звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування;
2) спеціалізоване робоче місце інваліда - робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Питання зайнятості та працевлаштування інвалідів також регламентується і такими нормативно-правовими актами:
Законами України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 року,
«Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22.02.2000 року,
«Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року,
«Про податок на додану вартість» від 3.04.1997 року,
«Про поставку продукції для державних потреб» від 22.12.1995 року,
«Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 року,
«Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування від 11.01.2001 року,
Постановами Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів» від 28.12.2001 р. за № 1767,
«Про Порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням» від 29.02.1996 р. за № 266 тощо.
В Україні діє Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів (ВЦПРІ), створений в 2001-2002 рр. з урахуванням міжнародних норм і стандартів. Центр поправу визнано однією із найсучасніших без бар’єрних установ Європи. Створений на базі реконструйованих будівель санаторію «Лютіж» за новими стандартами, він максимально пристосований до потреб людей з обмеженими фізичними можливостями.
Центр готує фахівців за 9 ліцензованими професіями: оператор комп’ютерного набору, секретар керівника, соціальний працівник, вишивальниця, бджоляр, швачка, перукар, слюсар із ремонту автомобілів, майстер із ремонту взуття. За сприяння Міжнародного фонду соціальної адаптації в Центрі створено віртуальний офіс з опанування слухачами основ підприємництва, мікрокредитування у сфері малого бізнесу, а також організації тренінг-семінарів з формування навичок організації власної справи.
В Україні функціонує близько 430 МСЕК, включаючи 60 обласних, 363 районних, міжрайонних і міських, в яких працюють 1580 лікарів-експертів, реабілітологів та інших фахівців.
Для зайнятості осіб з обмеженими можливостями службою зайнятості організована системна робота, що складається з:
організації належних умов для вільного доступу в приміщення центрів зайнятості;
насичення функціональних секторів для обслуговування осіб;
формування банку даних громадян з особливими потребами, що бажають працевлаштуватися;
формування банку робочих місць, де може використовуватися праця осіб з обмеженими фізичними можливостями;
надання якісних соціальних послуг громадянам з особливими потребами з працевлаштування, навчання, профорієнтації, оплачуваних громадських робіт, одноразової виплати допомоги по безробіттю та ін.
проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи як з особами, що мають обмеження у працездатності, так і з роботодавцями, із залученням інших соціальних партнерів.
Ганна Низькодубова
|
