Кохання=Секс?

"Так" чи "Ні"

Наталя вважалася домашньою дівчинкою – в класі, в університеті. Ні, вона зовсім не підходила під образ «сірої мишки». Просто батько у неї був дуже турботливим, дуже люблячим і надзвичайно вимогливим. Врешті, всі – спочатку однокласники, а потім й однокурсники звикли, що Наталя у визначений час має повертатися додому, і усілякі вечірки та дискотеки для неї більше «вечірні», а не «нічні» заходи, що тато частенько, коли має час, забирає її після пар машиною, щоб його «дитина» швидше потрапила додому, пообідала, відпочила від напруженої науки. При цьому дівчина все встигала: і гарно вчитися, і бути старостою групи, і організовувати різноманітні заходи на зразок Днів студента, Днів Валентина та святкувань Нового року. Часові обмеження, влаштовані батьком, звичайно, іноді їй надокучали. Але вона завжди могла з ним домовитися, якщо вже дуже потрібно, – хіба ж міг тато в чомусь відмовити своїй улюблениці. Правда, в межах розумного, звичайно...

Висока, струнка, весела, розумна – Наталя справляла враження на хлопців, і кавалерів довкола неї було, хоч відганяй. Але «серйозно» вона почала зустрічатися десь лише після півроку навчання, вибравши найкращого, на думку подруг, кавалера. А чому б і не вважати Володю найкращим: староста третьокурсників, відмінник, спортсмен, пише вірші і грає на гітарі. З ним було завжди весело, цікаво. Батько у її «амурні» справи не вмішувався, правда, таки «пересунув» ближче до дванадцятої час, коли дозволяв повертатися додому з побачень. Але при цьому обов’язкова умова: щоб Володя приводив під самі двері квартири…

Поїздка на студентську наукову конференцію в кінці навчального року стала для закоханої пари особливим відкриттям. Кожен представляв свою групу, мав виступати з доповіддю, «плюс» можливість побути разом – без друзів, одногрупників, батьків. Словом, суцільна свобода. Але коли вони з Володею залишилися наодинці в Наталиній кімнаті після урочистого відкриття конференції – дівчата-сусідки з інших «вишів» пішли на дискотеку, коли Володині поцілунки стали більш ніж наполегливими і коли все «це», про що знімають серіали й показують у мелодрамах під романтичну музику мало статися, Наталя сказала «Ні».

- Ні?! – сердито, здивовано і навіть якось ображено вигукнув юнак. – Але ж коли у нас ще буде така нагода! Ми вже більше місяця зустрічаємося, і мені набридла скромна роль третьокласника, який залишає кохану дівчину біля дверей квартири і, скромно поцілувавши на прощання в щічку, «здає» з рук на руки батькам.

- Але чому ти так боляче реагуєш, – пробувала заспокоїти його Наталя. – Я просто ще не готова до цього. Тим більше, та свобода, яку відчуваю зараз в цій поїздці, зовсім не обов’язково має супроводжуватися сексом у чужій кімнаті гуртожитку.

- Але ж ми зустрічаємося, – продовжував «гнути» своє Володя. – Та я ще з жодною дівчиною так довго не тягнув із «цим».

Аргумент, замість того, щоб переконати, навпаки, розлютив Наталю.

- Ти правий, – сказала вона, ледве стримуючи розчарування та образу, – це й справді довгий термін, тим більше для тебе. Але я не можу ТАК підвести свого батька.

- Батька! – аж скрикнув хлопець, а тоді грюкнув дверима і вийшов з кімнати…

Вони перестали зустрічатися відтоді. Хоча Наталя зовсім не жалкувала. Ну хіба трішечки, іноді... Але зовсім не через причину, чому це сталося, - у собі і в правильності свого рішення вона була впевнена. Згадуючи про той день, Наталя ще раз і ще раз приходила до висновку, що на той момент чесно не була готовою до того, щоб займатися сексом, нехай навіть із коханим хлопцем, але так – у чужому місті, в кімнаті гуртожитку, коли в будь-який момент могла повернутися сусідки – студентки з інших універів, які разом із ними приїхали на конференцію. Звичайно, дівчата би все зрозуміли, адже жіноча солідарність – річ важлива, однак… Та й слова про батька, які мимоволі вилетіли у неї в той момент, надали впевненості, що вона все робить правильно. Звичайно, Володя їй дуже подобався. Більше того, вона була по-справжньому у нього закохана, але досить дивно, що коханий саме так відреагував на її відмову: грубо, сердито. Хто зна, якби він все це перевів на жарт, повернув все від брутальності до романтизму, яким досі були просякнуті їхні стосунки, можливо, Наталя за деякий час і сама би захотіла більшого інтиму між ними. Та все повернулося зовсім по-іншому.

До речі, про те наслідки, можливі після «інтиму», Наталя теж на той момент подумала, адже будучи дівчиною «читаючою», сучасною, чудово знала, чим може закінчуватися такий спонтанний секс. І теж не була до цього готова. Звичайно, про методи контрацепції вона чула, з літературою ознайомлювалася, Інтернет підказував, та й більш досвідчені у цих питаннях подруги розповідали. Але на той момент вона до такого нагального повороту в стосунках готова не була, жодними «запобіжними» засобами завчасу не запаслася (їй, чесно кажучи, навіть до голови таке не прийшло). Та й запитувати про щось «таке» у Володі в той момент їй теж не випадало. Як би вона це сказала: «А презерватив ти маєш?», «А як ти плануєш запобігатися?», тим більше, що зізнаватися у власній недосвідченості в даних питаннях якось не хотілося…Отже, слово «ні» стало на той момент не тільки визначальним щодо їхніх подальших стосунків, але й своєрідним засобом контрацепції…

Влітку Наталя з батьками поїхала на море. Там, у невеличкому курортному кримському містечку, випадково познайомилася з компанією молодих людей, як виявилися теж із їхнього міста, і подружилася з ними. Вони іноді разом ходили на пляж, на дискотеки. Тато дозволяв спілкуватися з цим товариством, навіть сам з усіма перезнайомився, але, відпускаючи доньку з новою компанією, не забував, кя завжди,  красномовно показувати на годинник, мовляв, «свобода – це чудово, але тривати вона має до такої-то години».

З одним із молодих людей – Юрком – у Наталі відразу зав’язалася дружба. Якось дуже швидко з’ясувалося, що їм подобається однакова музика, одні й ті самі фільми та книги. Ні для кого з товариства не стало дивиною, що за деякий час ця парочка частенько відставала від гурту, тримаючись за руки і емоційно щось обговорюючи.

- Закохалась? – якось запитав батько, чекаючи доньку пізно ввечері з дискотеки, сидячи на веранді будиночка, де вони мешкали.

- Ага! – щасливо закивала головою донька, сяючи, наче ввімкнена лампочка.

Якось Наталя з Юрком втекли від усіх на берег моря і довго блукали безлюдним пляжем. Звичайно,– цілувалися, звичайно – говорили про все на світі, тішилися зорями, стрекотом цикад, плюскотом хвиль і місячною доріжкою.

- Як ти думаєш, твій тато дозволить нам ще трошки посидіти у вас на веранді? – раптом запитав Юрко. –Так не хочеться зараз розлучатися з тобою.

Звичайно, коли хлопець привів Наталю додому і озвучив батькові це прохання, той не був проти. Чому тут хвилюватися – донька поруч, буквально за кілька кроків, мирно розмовляє собі з людиною, тим більше літо, відпочинок, – і на пари завтра іти не потрібно…

Вони просиділи на веранді майже до ранку, аж поки над морем не з’явилася рожева смуга сходу сонця. Тримаючи за руку людину, яка за ці дні стала такою близькою і рідною, у Наталі виникла думка, що цей світанок символізує початок чого нового і яскравого у її житті теж.

«До речі, Юрко за весь цей час навіть не згадав про секс», – раптом виникла у дівчини думка. Один раз обпікшись на ситуації із цим пов’язані, мимоволі виникли певні паралелі. Виявляється, можна будувати стосунки – приємні, романтичні, довірливі, близькі, не зациклюючись на інтимних відносинах, не ставлячи питання вибору «або так, або ніяк». А можна просто спілкуватися, відкриваючи для себе іншу людину, закохуватися, проводити спільно час і тішитися з того, що доля дала нам шанс зустріти, познайомитися, переживати певні спільні почуття і просто бути разом…