Наша організація вже майже два роки опікується темою трудової міграції в прикордонних областях України та Російської федерації. Її актуальність в Луганському регіоні витікає як з географічного положення, так і з загальнодержавних чинників – безробіття, соціальної незахищенності громадян, низької поінформованості про наслідки нелегальної міграції.  

 Міграція робочої сили є однією з форм міжнародних економічних відносин. У пошуках джерела забезпечення родини засобами до існування люди переїжджають з однієї країни до іншої.  Основними причинами нелегальної зовнішньої трудової міграції є відсутність джерел доходу на Батьківщині або низький рівень заробітної плати; не виважена міграційна політика країни, що виявляється у складності та довготривалості передбачених для легальної трудової міграції  процедур; низька обізнаність потенційних мігрантів щодо ризиків неврегульованої та переваг врегульованої трудової міграції.

У той час недостатній попит на робочу силу на внутрішньому ринку праці та низький рівень оцінки результатів праці зумовлюють бідність населення. На противагу цим факторам виступає привабливість і розвиненість ринків праці західних країн, що власне и стимулює українських громадян до виїздів на заробітки.

Мотивуючі чинники трудових мігрантів:

1. Фінансовий – заробити грошей для родини, покращити власне матеріальне становище.
2. Безробіття – не можуть влаштуватися за спеціальністю або незадоволені низькою оплатою своєї праці.
3. Іміграційній – шукають можливості переїхати до іншої країни – вийти заміж чи просто залишитись жити і працювати, часто нелегально.
4. Культурно-розвиваючий – студенти, молодь, які хочуть відпочити, подорожувати і заробляти

Серед мігрантів – 43,9% чоловіки і 56,1% жінки. Найбільш мобільною є молодь у віці 15–32 років. Близько 83% мігрантів – це люди працездатного віку.

 Шляхи, по яких  наші співвітчизники потрапляють за кордон – різні. На сьогодні легальна трудова міграція здійснюється шляхом:

• запрошення українських фахівців безпосередньо іноземним роботодавцем;
• використання послуг   недержавних   установ   та  організацій (юридичних осіб і фізичних осіб  -  підприємців),  які  займаються посередництвом  у працевлаштуванні  громадян за кордоном і мають ліцензію Мінпраці;
• самостійного пошуку робочого місця в іноземного роботодавця або влаштування через знайомих.

Незаконне працевлаштування закордоном робить людей більш уразливими, зокрема, до торгівлі людьми з метою трудової і комерційної сексуальної експлуатації, рабства або звичаїв, подібних до рабства, вилучення органів.

Відповідно до статистики ООН трудове рабство і торгівля людьми за прибутковістю  посідає трете місце після торгівлі зброєю і наркотиками.  Торік правоохоронці порушили близько 400 кримінальних справ за фактом продажу людей. Українці в трудове рабство найчастіше потрапляють у Росії, Польщі, Туреччині.

«Левова» ж  частина нелегальних мігрантів виїжджає, скориставшись послугами туристичних агенцій. Все відбувється за досить простою схемою – українець, що забажав виїхати на заробітки до європейської країни, сплачує суму від 300 до 2000 євро туристичній агенції за отримання туристичної візи і сприяння у виїзді до бажаної країни разом із туристами. Отримавши візу, він приєднується до групи туристів, без жодних проблем перетинає кордон і по дрозі виходить у пункті «призначення» - Чехії, Італії, Іспанії тощо.

За деякими оцінками, на території Російської Федерації постійно працює до 5% наших громадян (Луганська обл), до 20% періодично виїздять на заробітки до Росії, і до 50% працездатного населення бажали б працювати в інших країнах. Робота за кордоном мігрантами оцінюється позитивно, бо дає можливість їм та їх родинам підтримувати стабільний рівень життя. Водночас нелегальна трудова діяльність їх турбує, оскільки позбавляє їх будь-якого соціального захисту.

Серед жінок віком до 33 років популярними країнами є Турція, Ліван, Чехія, Словенія, Щвейцарія. У ці країни їдуть здебільшого заробляти танцями, стриптизом, консумацією у місцевих клубах і розважальних закладах. Популярним різновидом заробітку луганських жінок у Турції, Італії стало бути утриманкою для двох-чотирьох чоловіків.

Серед чоловіків віком від 18 до 43-х років популярнима є наступні вакансії: електрозварники, маляри, вантажники, водії, машиністи, різники металу, верстатники, різноманітні будівельні спеціальності.

За оцінками російської міграційної служби, в Ростовській області близько 1,0 тис. наших громадян працює в об’єднанні “Гуковугілля” та стільки ж – на інших підприємствах. Однак досить стійким залишається співвідношення між “легальними” та “нелегальними” трудовими мігрантами – 1 : 3, що свідчить про розширення поряд з офіційним і неофіційного ринку праці. Привабливість нелегальної української робочої сили в очах російського, особливо приватного роботодавця, зумовлена її високою якістю і відносно низькою вартістю (сюди входять знижені розцінки, відсутність соціальних гарантій та недотримання трудового законодавства).

У цілому на 1 червня 2008 року міграція в Луганській області становила:

·         прибули - колишні мешканці інших регіонів України - 38,1%

·         вибули в інші регіони України - 31,4%, країни СНД – 11,1%, за кордон – 57,5 %.

На ділянці держкордону Луганського прикордонного загону щорічно перетинають кордон країни в середньому близько 1 млн. чоловік. 

 Скорочення кількості працездатного населення в Луганській області, як і в прикордонних областях Російської Федерації вже відчутно. Головними причинами цього є низький рівень народжуваності і старіння населення. Наразі ця проблема спіткала й деякі інші країни пострадянського простору. Тому трудова міграція для наших країн – чи не єдине джерело поповнення і розширення трудових ресурсів. Основну масу трудових мігрантів складає некваліфікована робоча сила. Вимоги до зарплатні та умов праці у них набагато нижчі ніж у місцевого населення. Роботодавці піддаються спокусі вигідно використати мігрантів. Тим самим виникає необхідність розробки спеціальної міграційної політики.

У Росії вже звернули увагу на нерегульований і великий потік трудових мігрантів. Тут діють два основних закони, проте вони направлені передусім на створення жорсткіших процедур в’їзду для трудових мігрантів. В Україні роботодавець теж повинен пройти складну процедуру, різноманітні комісії, щоб впевнити державу в потребі найняти одного іноземця.

За  оцінками Посольства Украини в Россійській Федерації, тільки в Россії тимчасово працюють 1 млн. українських громадян, а в сезонний пік цей показник сягає 3 млн. осіб, більча частина яких працю нелегально.

На міграційні процеси в Луганській області впливає високий рівень безробіття працездатного населення, викликаний передусім закриттям підприємств вугільної промисловості, скороченням виробництва на інших промислових обєктах.

 У цілому оцінити масштаби трудової міграції українців за кордон досить проблематично, що зумовлено відсутністю однозначної інформації щодо кількості та регіональних особливостей їх міграції. Дані вітчизняної офіційної статистики навіть приблизно не відображають дійсні масштаби трудової міграції громадян України. За різними експертними оцінками, масштаби міграційних поїздок українських громадян за кордон коливаються в межах від 4 до 7 млн. осіб, або становлять від 8,6% до 15,1% чисельності усього населення України (станом на 01.01.2008 р.), та від 19,5 до 34,1% економічно активного населення України працездатного віку. Таким чином, з України мігрує за кордон від п'ятої частини до третини економічно активного населення працездатного віку.

Незважаючи на те, що у 2007 р. в Україні зафіксовано рівень безробіття 6,2%, що нижче за середній  по ЄС (7,2%), за регіонами цей показник значно різниться. Середня заробітна плата на сьогодні в Україні у 5-50 разів нижча, ніж у країнах Європи, тому українці їдуть на заробітки в країни, де їх праця оплачується значно дорожче , ніж на Батьківщині.

 Підсумовуючи, скажемо - мігрують з України у пошуках роботи представники найбільш економічно продуктивного віку. Частіше трудовими мігрантами стають особи з середньою спеціальною та повною середньою освітою. Основні сфери діяльності, де зайняті працівники-мігранти з України відрізняються за країнами світу: в Російській Федерації, Польщі, Чехії, Словаччині та Португалії мігранти зайняті на будівництві та у присадибному господарстві, в Італії, Великій Британії, Німеччині, Іспанії – доглядають за хворими та особами похилого віку, в США, Канаді, Ірландії, Ізраїлі – працюють програмістами, медиками, підприємцями тощо. Враховуючи сферу зайнятості і географічне розміщення левової частки українських мігрантів, абсолютну їх більшість не можна назвати сезонними працівниками, як в силу великих транспортних витрат на переїзд до країн імміграції, так і через необхідність виконання домовленостей з роботодавцем.

Українські мігранти працюють переважно не за фахом, перш за все, на некваліфікованих роботах, зазвичай при відсутності забезпечення безпеки на виробництві. За свою роботу вони отримують набагато менше, ніж громадяни країн-реципієнтів, не мають можливостей для кар'єрного росту, не можуть брати участь у прийнятті рішень щодо умов своєї праці, відмовлятися від виконання завдань роботодавця, навіть якщо існує реальна загроза їх життю та здоров'ю. Отже, переважна більшість українських громадян, які працюють за кордоном, перебувають в умовах, які не відповідають принципам гідної праці. Громадяни України майже не захищені від сваволі "тіньових" роботодавців та посередників.

Незважаючи на різноманітність оцінок масштабів трудової міграції, всі вони засвідчують, що в структурі робочої сили України сформувався чисельний контингент осіб, для яких трудова міграція є основним видом зайнятості, стала типовим джерелом доходів і завдяки цьому має велике суспільно-політичне і соціальне значення.

Таким чином, трудова міграція громадян України за кордон має як позитивні, так і негативні наслідки. До позитивних можна віднести такі:

·         зменшення рівня зареєстрованого та прихованого безробіття;

·         розширення можливостей зайнятості для економічно активного населення та створення нових робочих місць колишніми трудовими мігрантами, що накопичили достатні для відкриття власної справи кошти;

·         зароблені і перераховані українськими заробітчанами кошти на Батьківщину слугують значущим інвестиційним джерелом надходжень валюти до національної економіки;

·         поліпшення матеріального становища сімей заробітчан;

·         спрямування заробітчанами, які повернулися на Батьківщину, частини зароблених коштів на розвиток малого бізнесу, шляхом застосування набутого за кордоном досвіду;

·         адаптація  громадян України до реальних умов ринкової   економіки розвинутих країн, отримання необхідної позитивної та негативної інформації, набуття додаткових професійних навичок, ознайомлення з новітніми технологіями та методами організації праці, розвиток   підприємливості;

·         вивчення трудовими мігрантами іноземних мов та звичаїв, розширення світогляду;

 Між тим, негативні наслідки, спричинені трудовою міграцією, значно перевищують позитиви від неї:

• українські трудові мігранти, користуючись суспільними фондами в дитинстві і юності, зберігаючи право на пенсійне забезпечення в старості, в найбільш продуктивний період свого життя не беруть ніякої участі у створенні національного доходу;
• трудова міграція, як масове явище, не сприяє наповненню пенсійного та соціальних фондів із-за відсутності відрахувань від заробітної плати заробітчан;
• громадяни України працюють за кордоном у більшості своїй нелегально і є майже незахищеними від свавілля роботодавців та посередників. Багатьом мігрантам при цьому загрожує небезпека опинитися в нелюдських умовах існування та праці або й потрапити до тенет торговців людьми;
• Україна втрачає левову частку кращого (за якісними характеристиками) трудового потенціалу, в тому числі висококваліфікованих фахівців;
• відплив молоді на роботу за кордон спричиняє негативні демографічні наслідки для України як внаслідок руйнації сімейних відносин, так і через несприятливу для народження і виховання дітей специфіку "мігрантського" способу життя;
• робота за кордоном українськими заробітчанами здійснюється в окремих країнах переважно без дотримання законодавчих норм, що доволі часто спричиняє виникнення низки серйозних і небезпечних проблем (робочий день є ненормованим, не дотримуються правила безпеки праці; неможливість  отримання  кваліфікованої  медичної    допомоги    через відсутність медичного страхування; загроза депортації; відсутність гарантій щодо отримання зароблених грошей; залежність від злочинних, кримінальних елементів; торгівля людьми та сексуальне насильство над жінками, дітьми);
• у чоловіків   (дружин) і особливо дітей, які залишилися в Україні, відбувається девальвація цінностей та формується сумнівне ставлення до праці в Україні через нібито "легкі" гроші, отримані з-за кордону;
• у випадках важкої травми, депортації чи навіть загибелі, сім'ї стикаються, крім психологічної травми, ще й з появою та необхідністю виплати боргів, бо багато заробітчан беруть у борг певну суму коштів для того, щоб поїхати на заробітки;
• зниження престижу України, оскільки частина українських трудових іммігрантів з неврегульованим статусом репрезентують свою країну не найкращим чином;

До негативних наслідків міждержавної трудової міграції слід також віднести дефіцит кваліфікованих робітничих кадрів, який формується на ринку праці України.

Соціологічні дослідження підтверджують, що, орієнтація за кордон для постійного проживання більше притаманна особам, які мають досвід трудової міграції, ніж тим, хто такого досвіду не має, а з числа заробітчан – тим мігрантам, котрі частіше і довше перебували за кордоном. Таким чином, трудова міграція виступає фактором, що підвищує ризик еміграції. Тобто, нинішні тимчасові поїздки на заробітки можуть перетворитися для України у незворотні втрати населення. Окрім того, ця перспектива стає більш реальною із збільшенням строків заробітчанських поїздок, створення умов для мігрантів у країнах-реципієнтах, кращою адаптацією українських мігрантів за кордоном, покращенням внаслідок цього їх заробітків та умов проживання. Цьому також сприяє досить агресивна міграційна політика    високорозвинених європейських країн (Німеччини, Італії, Великобританії, Франції) та РФ і Казахстану, які перебувають у фазі демографічної кризи, що змушує їх створювати сприятливі умови для трудової міграції громадян України. У рамках цієї політики Україна розглядається як найпотужніший донор робочих рук. До того ж імміграційний прилив з європейських країн-сусідів (у тому числі, і з України) розглядається в ЄС як найбільш прийнятний, з огляду на історичну, культурну, релігійну спорідненість, менші ризики і витрати на інтеграцію іммігрантів.