Зранку
16 січня 2010 р. на 53-му році життя від нас пішов видатний український
природоохоронець Валерій Анатолійович Денщик.
Останні два роки він боровся з хворобою, яка стала наслідком його
неспокійного способу життя — життя, беззастережно відданого Україні та
охороні її довкілля, без відпочинку або розмірених робочих годин, без
гадки про себе чи, тим більше, про власні статки. Чутливий, небайдужий,
він гостро сприймав трагедію винищення рибних запасів в Україні,
повсюдне браконьєрство, безсилість та корумпованість влади. Можна
беззаперечно стверджувати, що його вбила саме безлика та всюдисуща
система нашої пострадянської влади, яка стійко опирається намаганням
реформаторів щось змінити, яка вміло перешкоджає таким талановитим,
професійним, порядним лідерам, як Валерій, реалізуватися як творцям у
власній країні.
Всупереч системі, Валерію вдалося багато зробити. Кандидат біологічних
наук, іхтіолог, він був ініціатором створення більше 10-ти
природоохоронних територій в Луганській та Донецькій областях, в тому
числі двох Рамсарських водно-болотних угідь; керівником розробки трьох
проектів організації території регіональних ландшафтних парків
«Донецький Кряж», «Клебан-Бик», «Зуївський»; перспективного плану
експлуатації та охорони Клебан-Бикського водосховища та геологічної
пам’ятки природи Дружківські скам’янілі дерева; Луганської обласної
програми охорони навколишнього природного середовища в 2006—2010 роках,
інших обласних програм та планів дій з моніторингу тваринного та
рослинного світу, збереження біорізноманіття, розвитку рибного
господарства, тощо, а також автором численних статей, методичних
посібників та довідників. За власні кошти організував видавництво
«Червоної книги рослин Луганської області». Одним з перших на Україні
зайнявся роботою по створенню кадастрів живої природи з застосуванням
сучасних технології. Він очолював Луганську обласну організацію
«Зелений Світ» з року створення УЕА, а також декілька спеціалізованих
громадських рад на Луганщині, був ініціатором створення та Головою
Асоціації рибопромисловців Донбасу, викладачем зоології Луганського
педагогічного університету ім. Т. Шевченко, директором Лабораторії
кадастру природних ресурсів об’єктів і територій, свого часу працював
директором Південного науково-дослідного інституту морського рибного
господарства та океанографії, був членом Громадянської Асамблеї
України.
Він був свідомим демократом, переконаним і послідовним прибічником
об’єднання зусиль громадських організацій України і завжди підтримував
конструктивні об’єднавчі ініціативи. Активний учасник першої
української Коаліції екологічних НУО «Альтер-Еко» (1999—2004) і
подальших спільних ініціатив з громадського лобіювання реформи
екологічної політики, він обстоював необхідність зміцнити взаємодію
організацій громадянського суспільства. В 2001 році він писав:
«Проблема утисків НДО з боку державних та підпорядкованих їм структур в
наш час дійсно існує. …нас не може не цікавити … об’єднання зусиль для
захисту прав і свобод НДО. При правильній організації роботи в цьому
напрямі можна досягти значного успіху, бо велика коаліція організацій,
небайдужих до демократичного розвитку суспільства, буде в змозі
протистояти будь-яким утискам та зазіханням з боку ворожо настроєних
кіл».
Він був глибоко освіченою та інтелігентною людиною, гостро розумів
потребу України обрати шлях стійкого, екологічно збалансованого
розвитку. Він ненавидів «совкову» квадратно-гніздову логіку прийняття
владних рішень, від яких насамперед страждають прості люди. Однією з
найскладніших проблем, які виникли на Донбасі внаслідок непродуманих,
непідготовлених управлінських рішень, стали тяжкі соціально-екологічні
наслідки масового закриття шахт. Намагаючись перемогти її, Валерій у
співавторстві підготував величезну монографію «КРИЗИС И
САМООРГАНИЗАЦИЯ: шахтерские города и поселки Донбасса в период
реструктуризации угольной промышленности: социальное и экологическое
измерения».
Валерій Анатолійович приділяв особливу увагу вирішенню проблеми
декриміналізації сфери рибного господарства. Його зусиллями були
об’єднані рибопромисловці
Донецької та Луганської областей в Донбаську асоціацію. Як прогресивна
людина він намагався залучити іноземні інвестиції для розвитку
цивілізованого рибогосподарського малого бізнесу у східних областях.
Його доля складалася дуже важко, він полишився в 11 років сиротою, все
в його житті було зроблено ним самотужки. Свобода була йому справжньою
долею. Він творив — промови, наукові праці, вірші, малюнки, картини;
будував — споруди, природно-заповідні об’єкти, наукові та громадські
організації; він вигартував себе справжньою, твердою як кремінь
людиною, яка жила по-справжньому. Він був принциповим у своїй
професійній діяльності, громадянській позиції. Щирий товариш, добрий
сім’янин, батько двох дітей. Він Був…Пам’ятаймо його та справи, які він
зробив, і які він не завершив! Україно, ти втратила вірного сина своєї
землі. Природоохоронці, ми втратили соратника і друга. Ми скорбіємо
разом з рідними і близькими. Нехай він завжди живе в нашій пам’яті.
